Дослідники

Географічне положення Австралії

Австралія - це єдиний з усіх зелених материків, що весь лежить у південній півкулі. Тропік Козерога пересікає Австралію майже пополам.
Австралія - найменший з усіх материків; площа Австралії - 7 631 500 кілометрів квадратних, а площа Австралії разом з прилеглими до неї материковими островами становить 7 703 850 квадратних кілометрів. Ця площа дорівнює приблизо площі США, або становить дві третіх території Європи. Вона в чотири рази менша за площу Африки і в 7 з половиною рази менша за площу Євразії. Площа Австралії і Океанії, разом взяті, становлять 8 961 00 кілометрів квадратних (близько одна шістнадцята усієї суші).
З півночі на південь Австралія простягається на 3200 кілометрів. Крійньою північною точкою Австралії є Йорк (10°41' південної широти), що лежить на віддалі, за 1130 км від екватора, крайня південна кінцева частина материка мис Вільсон (39°11' південної широти). Отже, своїми найвищими широтами Австралія відповідає в північній півкулі приблизно Валенсії і Балтіморі. В найвужчому місці (на південь від затоки Карпентарія) Австралія простягається в меридіональному напрямі тільки на 1700 км.
Найбільша протяжність Австралії з заходу на схід дорівнює 4100 км (від мису Інскріпшен на заході 113°05' східної довготи до мису Байрои на сході — 153°35' східної довготи). Крайньою-західною точкою Австралії найчастіше вважають мис Стіп (113° східної довготи), бо мис Інскріпшен розміщений на острові Дерк-Хартог, що прилягає з заходу до Австралії.
Материк Австралії лежить відокремлено; від європейських, країн він віддалений на 14—16 тис. км, від Північної Америки на 11,5 тис. км (Сідней — Сан-Франціско) і від країн південної і південно-східної Азії в середньому на 8 тис. км. Між Австралією і південно-східною окраїною Азії тягнеться група великих островів Малайського архіпелагу, що відіграють роль ніби моста, який зв'язує два материки. Австралія лежить недалеко від центра океанічної півкулі.
З півночі Австралія омивається морями Тіморським і Арафурським і неглибокою і багатою на коралові рифи протокою Торреса {вона не ширша за 170 км) відокремлюється від Нової Гвінеї. На сході Австралію омивають моря Коралове і Тасманове, на заході і півдні — води Індійського океану. Від острова Тасманія Австралію відокремлює неглибока протока Басса (завширшки до200 км). Якби сучасний рівень океану знизився лише на 30 м, до Австралії приєднався б острів Нова Гвінея; зниження рівня океану на 60 м приєднало б до Австралії Тасманію. Розломи на окраїнах Австралії такого недавнього походження, що, як гадають, населення Тасманії прийшло на острів з Австралії сухим шляхом, коли на місці протоки Бассова була ще суша. До недавньої трансгресії на півночі протока Бассова була ще сушею. Недавньою трансгресією на півночі затоплена широка смуга Австралійського континенту (шельф — Сахуль), де і утворились моря Тіморське і Арафурське.
На північ від Австралії дуже розширяється смуга материкової обмілини, де лежить найбільший на земній кулі після Гренландії острів Нова Гвінея (806 000 км2).
В той час як о. Тасманія являє собою південне продовження Австралії, Нова Гвінея характером фізико-географічних умов дуже відрізняється від Австралії і входить до складу Меланезії. Гірські масиви Нової Гвінеї належать до альпійської складчастості, тоді як третинних складчастих споруд, в Австралії зовсім нема; Нова Гвінея входить до складу «Вогняного кільця» Тихого океану, Австралія ж лежить за його межами. Клімат Нової Гвінеї вологий, клімат Австралії сухий. Нова Гвінея характером рослинності належить до іншої області, ніж Австралія, тваринний світ Нової Гвінеї виділяється в особливу підобласть. Навіть корінне населення Нової Гвінеї (папуаси) утворює інший антропологічний тип, ніж австралійці.
За характером горизонтального розчленування Австралія належить до південної групи материків Гондванського типу, що відрізняються великою компактністю і малим розчленуванням. Горизонтальне розчленування Австралії дуже незначне. Півострови займають лише близько 8% площі материка х. Довжина берегової лінії Австралії, що становить 19 500 км, лише вдвоє перевищує довжину рівновеликого кола.
Геометричний центр Австралії лежить на віддалі 950 км від моря. На кожний кілометр берегової лінії Австралії припадає 392 км2 суші (в Японії, де горизонтальне розчленування винятково велике, на 1 км берегової лінії припадає 23 км2). За ступенем свого горизонтального розчленування Австралія поступається перед Європою, Азією і Північною Америкою. Найбільше виявляється горизонтальне розчленування на півночі Австралії, де існують затоки Карпентарія, Ван-Дімен і Кембрідж і утворились два великих півострови — Йорк і Арнхемленд (Земля Арнхема). На півдні Австралії є лише один значний півострів Ейр, або Ейрія, що омивається водами заток Великої Австралійської і Спенсера.

Рельєф

У рельєфі Австралії переважають рівнини. Близько 95% поверхні не перевищує 600 м над рівнем моря. Головні орографічні одиниці:

Західно-Австралійське плоскогір'я — середні висоти 400–500 м, з піднятими краями: на сході — хребет Масгрейв (гора Вудрофф, 1440 м) і Макдоннелл (гора Зіл, 1510 м), на півночі — Плато Кімберлі (висота до 936 м), на заході — плосковершинний пісковий хребет Хамерслі висотою до 1226 м, на південному заході — хребет Дарлінг висотою до 582 м.

Центральна низовина з переважними висотами до 100 м над рівнем моря. У районі озера Ейр найнижча точка Австралії — 12 м нижче рівня моря. На південному заході — хребет Фліндерсі Маунт-Лофті.

Великий водороздільний хребет, середньовисотний, з плоскими вершинами, крутим, сильно розчленованим східним схилом і порожнім, східчастим західним, що переходить у горбкуваті передгір'я (даунси). На півдні, в Австралійських Альпах, найвища точка Австралії — гора Косцюшко, 2230 м.

Історія формування і типи рельєфу

Сучасний рельєф Австралії значною мірою успадковує риси стародавнього рельєфу, що не зазнав з докембрійського часу різких тектонічних рухів. Поверхня Австралії піддавалася тривалому впливові, у результаті якого на виступах фундаменту утворився пенеплен — великі рівнини з острівними горами. Місця найбільшого занурення платформи зайняті алювіально-озерними рівнинами Центрального басейну і рівнинами морської й озерної акумуляції басейну Муррея та узбережжя затоки Карпентарія. Дещо вищі пластові рівнини розвинуті на схилах синекліз і сідловинах між ними, а також на північному заході і півдні Західно-Австралійського плоскогір'я, в областях крайових синекліз древнього фундаменту. Цокольні плоскогір'я і рівнини переважають у Західній Австралії. Кількаразова зміна плювіальних і аридних епох у неогені і плейстоцені визначила сполучення стародавніх і сучасних форм різного генезису. Великий Вододільний хребет виник на місці палеозойських складчастих систем.

Кайнозойський вулканізм обумовив появу тут лавових плато і рівнин, дрібних кратерів, вулканічних озер; з палеозойським вулканізмом пов'язане виникнення плато Антрим. Форми плейстоценового гірського заледеніння обмежені масивом Косцюшко. Найбільші райони карстового рельєфу: рівнина Налларбор, Блакитні гори, плато Барклі, плато Атертон.

Корисні  копалини

Фундамент Австралійської платформи вміщує значні родовища золота (Західна Австралія), поліметалевих і уранових руд, бокситів (Західний Квінсленд та ін.), протерозойський осадовий чохол багатий на родовища залізних руд (хребет Хамерслі в Західній Австралії та ін.). У верхньопалеозойських, а також більш молодих утвореннях на сході Австралії є поклади вугілля. В останні роки у ряді районів Австралії (Великий Артезіанський басейн, узбережжя Вікторії, Західна Австралія, прогин Амадієс) відкрито також поклади нафти і газу в осадових відкладах різного віку.

Клімат

Переважна частина Австралії має тропічний континентальний сухий або вк

рай сухий клімат, на сході (поза бар'єром гір) — вологий; північна частина — у зоні екваторіального клімату (на краях Північної території та в північній частині півострова Кейп-Йорк — мусонна різновидність); на південному-заході і південному-сході узбережжі, а також на Тасманії — субтропічний морський клімат.

Сумарна сонячна радіація постійно висока: на півночі і півдні — близько 590 кдж/см² на рік, у внутрішніх районах — 750 кдж/см²; радіаційний баланс на більшій частині території — 250–290 кдж/см², на півночі і північному сході — 335 кдж/см². При невеликих висотах рівнин Австралії це обумовлює постійно високі температури на всьому материку. Австралія майже повністю лежить у межах літніх ізотерм 20, 28, зимових 12, 20 °C. Сезонні коливання температур виявляються в основному у внутрішніх районах тропічного поясу та в субтропіках. Жаркий район із січневими температурами вище 40 °C — на північному заході (Марбл-Бар). Абсолютний максимум температур 53,1 °C спостерігався у Клонкаррі (Квінсленд). Абсолютні мінімуми температур у внутрішніх районах Австралії падають до −4, −6 °C. Морози стійкі тільки в Австралійських Альпах, де відзначені температури до −22 °C.

Положення більшої частини Австралії у континентальному секторі тропічного поясу обумовлює сухість клімату, що загострюється розтягнутістю материка з заходу на схід, слабкою розчленованістю берегів, бар'єром Великого Вододільного хребта на шляхах вологих вітрів з океанів. 38% площі Австралії отримує менше 250 мм опадів на рік. Найнижчі опади в районі озера Ейр (100 мм) і на рівнині Налларбор (50 мм). Періодично виникають посухи, однак тривалих посух не буває, тому що рівнинність материка і невелика довжина з півночі на південь сприяють проникненню всередину вологих вітрів як з півночі, так і з півдня. Посухи спричинюють дуже часті пожежі, боротьба з якими є для австралійців цілком рутинною справою. Влітку (грудень — лютий) над сильно нагрітою Австралією встановлюється Австралійський мінімум тиску, у який із північного заходу і півночі втягується вологий екваторіальний мусон, що приносить опади на узбережжя (понад 1500 мм на рік при 6-7 вологих місяцях). На південь від 22° південної широти вони скорочуються до 300 мм на рік з 4-5 дощовими місяцями, на західному узбережжі — до 250 мм.

На півдні материка проходить ряд антициклонів, що обумовлюють літню сухість південно-західної частини Австралії, рівнини Налларбор і Вікторіанських гір. На рівнинах Муррею і Дарлінга літні посухи пом'якшуються конвективними опадами. На сході вітри з Тихого океану несуть прогріте над теплим Східно-Австралійським плином вологе повітря. Його підняття по схилах гір обумовлює орографічні опади, особливо рясні між 16 і 19° південної широти. У Кернсі випадає найбільша кількість опадів в Австралії — 2243 мм. Літній максимум опадів простежується на півночі від лінії Сідней — мис Північно-Західний. Взимку (червень — серпень) спадні струми висотних антициклонів досягають охолодженої поверхні материка; над Центральною Австралією чітко виражений Австралійський максимум тиску. Вітри, що рухаються від нього, несуть сухе континентальне тропічне повітря на півночі і північному заході, з чим пов'язаний сухий сезон на материку на північ від 15° південної широти.

Над Південною Австралією випадають циклонічні дощі на лінії полярного фронту між помірними і тропічними повітряними масами (у Перте за червень — серпень випадає 494 мм опадів — 55% річних). На східному узбережжі на південь від Сіднея дощі розподілені рівномірно протягом року, підсилюючись восени з активізацією циклонічної діяльності на полярному фронті.

Залежно від термобаричних умов і характеру зволоження в Австралії виділяються пояси субекваторіального, тропічного і субтропічного клімату. Великий Вододільний хребет, що затримує теплі і вологі вітри з Тихого океану, загострює розходження в ступені зволоження східного узбережжя і внутрішніх районів Австралії і відокремлює океанічні сектори у всіх поясах. Пояс субекваторіального клімату на північ від 20° пд.ш. характеризується постійно високими температурами (20-28°С) і чергуванням літніх вологих і зимового сухого сезонів. Майже повністю лежить у внутрішньоматериковому секторі, лише на північному сході узбережжя виділяється вологіший океанічний сектор. Найбільшу площу займає пояс тропічного (пасатного) клімату між 18° і 30° південної широти із секторами — континентальним пустельним (центр) і напівпустельним (на заході, півночі і сході від 145° східної довготи) і морським (на східному узбережжі і навітряних схилах гір) з жарким вологим літом і теплою менш вологою зимою.

Пояс субтропічного клімату включає Південну Австралію; у ньому виділяються сектори: південно-західний середземноморський з жарким сухим літом і прохолодною вологою зимою, південно-східний мусонний, рівномірно вологий протягом року, і континентальний зі зростаючою до центра посушливістю, аж до пустельного на схід рівнини Налларбор.

Внутрішні води

З пануванням пустельного і напівпустельного клімату пов'язаний слабкий розвиток поверхневого стоку. Загальний обсяг річного стоку — 350 км³ (менше, ніж на інших материках). Шар стоку на більшій частині Австралії — близько 50 мм на рік, лише на навітряних схилах Великого Вододільного хребта 400 мм і більше. 7% площі Австралії належать басейнові Тихого океану, 33% площі — басейнові Індійського океану. 60% території материка займають області внутрішнього стоку з рідкими тимчасовими водотоками («лементами»). Найбільші і найдовші лементи належать басейну озера Ейр (Куперс-Крик, Дайамантина та ін.). Стік у лементах спостерігається тільки після епізодичних літніх злив. На карстовій рівнині Налларбор поверхневий стік відсутній. Більшість рік зовнішнього стоку короткі, з невиробленим подовжнім профілем і нерівномірним режимом стоку, судноплавство є лише у низов'ях, мають переважно дощове живлення.

Повені відповідно до сезону дощів у більшості рік літні, лише у Південній Австралії — зимові, а на південному сході — осінні. Найбільш повноводні і рівномірні за стоком — ріки, що починаються у Великому Вододільному хребті; найнепостійніші — ріки які у Австралії називають кріки на західному узбережжі, що стікають з напівпустельних прибережних плато. Найбагатоводніша ріка Австралії — Муррей (Марри) з головною притокою Дарлінг — найдовша ріка Австралії (довжина 2740 км), але найменш повноводна. Ріки Східної Австралії мають великі запаси гідроенергії, однак вода використовується переважно для зрошення земель. Найважливіші гідроенергетичні та іригаційні спорудження є на ріках Муррей, Маррамбіджи і Лакдан (Новий Південний Уельс), Орд і Суон (Західна Австралія), Бердекін (Квінсленд). Велике гідротехнічне будівництво ведеться в Сніжних горах для перекидання вод Сноуї-Рівер у систему Муррея, що дозволить зросити великі площі земель у головних сільськогосподарських районах Австралії.

На території Австралії багато стародавніх озерних улоговин, що заповнюються водою лише після епізодичних дощів. Більшу частину року вони вкриті глинисто-солончаковою кіркою. Найбільші озера Австралії — Ейр, Торренс, Амадієс, Герднер. Великі скупчення дрібних озер (до 400) на південному заході Австралії — рівнина Солоних озер.

Особливість Австралії — її багатство на підземні води, що накопичуються на глибинах 1,5-2 км. Більше ніж 15 артезіанських басейнів займають синеклізи фундаменту. Великий Артезіанський басейн у Центральній низовині — найбільший у світі (пл. 1736 тис. км²). Підземні води — важливе джерело водопостачання посушливих районів, але через сильну мінералізацію води придатні в основному для промисловості і транспорту та для обводнення пасовищ.

Рослинність

Органічний світ Австралії із середини крейдового періоду розвивався в умовах тривалої ізоляції, тому флора материка дуже своєрідна (до 75% видів ендеміки) і виділяється в Австралійську область. Найхарактерніші для неї евкаліпти (Eucalyptus), акації (Acacia). Про докрейдяні сухопутні зв'язки Австралії з Південною Америкою та Африкою свідчать загальні родини протейних і деяких хвойних, південні буки та ін. Флористичні зв'язки з Малайським архіпелагом і островами Меланезії у неогені обумовили малезійський характер флори тропічних лісів північних і східних районів Австралії при значному її ендемізмі. Рослинний покрив Австралії відбиває як історичні особливості його формування, так і сучасні гідротермічні умови, у першу чергу ступінь зволоження території. Окраїни материка (крім західної) зайняті вологими лісами — вічнозеленими тропічними на північному, евкаліптовими субтропічними на південному сході і південному заході.

Зі збільшенням континентальності клімату у глиб материка вологі ліси змінюються тропічними і субтропічними сухими евкаліптовими лісами, рідколіссями і саванами. У сухих внутрішніх частинах Австралії розвинуті чагарникові і трав'янисті формації. Перевага чагарникових заростей — скребів у напівпустелях і злакових у пустелях — специфічна особливість Австралії. Найбільше значення серед рослинних ресурсів Австралії мають природні пасовища в областях напівпустель і саван. Ліси товарного значення займають близько 2% площі материка. Велика частина їх складається з евкаліптів, які дають тверду деревину, що не піддається гниттю, цілющі олії і камідь.

Тваринний світ

Своєрідність тваринного світу Австралії дозволяє виділити її в особливу Австралійську область. Фауна Австралії відрізняється стародавністю, високим ступенем ендемізму, відсутністю копитних, приматів і хижих (крім дикого собаки динго, завезеного людиною). На материку збереглися представники фауни мезозой і третинного часу, у тому числі більшість існуючих на землі сумчастих, а також найдавніші із ссавців — однопрохідні яйцекладні: єхидна і качкодзьоб. Багато тварин Австралії винищені в результаті полювання і зміни ландшафту внаслідок господарської діяльності людини. Завезення кролів, що знищують значну частину пасовищ, сприяло зменшенню сумчастих. Зникли деякі види кенгуру, на межі вимирання сумчастий вовк, деякі види вомбатів. Дуже багато сумчастих, наприклад кенгуру, коали.